Tematy: благодійний тур війна в Україні інтерв'ю Олег Михайлюта ТНМК Фагот
Чому в Україні зараз є тільки один фронт – військовий, що робити з запитом українців на російський музичний продукт, чому реп-виконавці з ворожої країни не засуджують політику Путіна, чи місце українським артистам в окопах та що таке – націоналізм. Про це в інтерв’ю розповів Олег „Фагот” Михайлюта, один з фронтменів українського хіп-хоп гурту „ТНМК”.
Артисти зараз завершують благодійний тур Європою, який організували в партнерстві з Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України та українськими благодійними фондами. Остання країна – Польща. З Фаготом говоримо пізно увечері після концерту у Вроцлаві. Тут був 35-й виступ гурту.
Маємо й іншу мету – „зшивати” українців, де б вони не були: тих, кого розкидала по світу війна. Русня ціленаправлено до цього йшла, адже роз’єднаними українцями легше керувати, щоб потім над ними панувати. В різних країнах ми знаходимо тих, кого треба в черговий раз зібрати в одному місці, тобто, українську діаспору. Люди на кожному концерті кажуть, що ми привозимо їм частинку України й віру, що все буде добре. Також на виступи почали приходити й місцеві європейці, ми ще з минулого туру помітили. А це означає наявну підтримку та допомогу з їх боку.
Як змінився культурний фронт України зі ці два роки війни?
Як тоді назвати діяльність українських артистів, спрямовану на допомогу ЗСУ?
Але не варто ділити роботу на важливу і не важливу. Бо ті, кого захищають, і ті, хто захищає – це одне ціле. Якби, наприклад, не було української культури чи мови, то не було б чого боронити. Все взаємопов’язано. Тут згадую Вінстона Черчилля (британських політик, прем’єр-міністр Великої Британії 1940-1945 рр., 1951-1955 рр. – ред). Під час Другої світової війни Велика Британія збиралась виділити кошти з бюджету на розвиток культури. Черчиллю принесли на розгляд документ, він, погортавши, запитав: „А де ж витрати на культуру?”. „Так війна ж іде! Яка культура?”, йому дорікнули. „Якщо немає культури, навіщо ми тоді воюємо?!”, – відповів він.
В своєму професійному доробку ви не маєте жодної російськомовної пісні.
Так ми б’ємось за Україну на своєму музичному напрямку. Вже віддавна. Як і ще багато наших колег, таких як „Kozak System”, „Без обмежень”, „Друга ріка” та інші. За час незалежності більшість українських діячів наскільки вклалась в самобутність, що росії нічого іншого не залишилось, як увімкнути танки й ракети. Ворог відчув, що не здатний пробити цю стіну, і вдався до крайніх методів – спустився до застосування сили зі зброєю. А це вже по суті слабкість. Тому їх не стане, а ми залишимось.
Щодо російських артистів. Ви мали з кимось контакти до і під час війни?
В Україні теж вистачає замаскованих артистів, які ні нашим ні вашим. Нещодавно мені розповіли про один харківський гурт, який я добре знаю. Він дав концерт в Амстердамі. Мало того, що виконали російськомовні пісні, так ще й зі сцени не сказали жодного слова ні про війну, ні про підтримку України. Для мене ці „колеги” в одну мить стали мізерними й мерзенними. Бо що значить їхнє мовчання про війну? Що вони – вороги української культури, етносу і всього, що пов’язане з нашою державою. Це вже не українці, а істоти, які просто добре грають роль.
Відомо, що в росії працює пропаганда. Тамтешні артисти теж нею засліплені? Чому вони відверто підтримують путіна і його злочини? Чи це страх втратити заробітки й сцену?
Артисти – не виняток. Взяти тамтешню реп-сцену – суцільний фейк. Бо реп завжди був культурою протесту, як борець за суть і правду. Але ми побачили, як себе показали російські виконавці, наприклад, „Баста”. Насправді вони слимаки, без твердого характеру й сміливості. Їхня злість, агресивність, бунтарство, яке притаманне репу, виявилось ілюзією, що перетворилась в лайно.
З усіх тих, які типу „за нас”, все рівно лізуть пиха й царські замашки. Я це тонко відчуваю, тому зараз не маю контактів з російськими „колегами”. Наприклад, розчарувався у Вірі Полозковій (російська поетеса, акторка. – Gazeta.ua). Колись ми з нею навіть товаришували. Вона ніби підтримувала Україну, однак „ніби” – тут ключове слово. Бо коли кілька років тому приїхала в Київ і дозволила собі жарти про окупований Крим, я зрозумів, що це також продукт „вєлікадєржавнава расійскава шовінізма”.
Частина українського суспільства досі має запит на російський продукт, маю на увазі, музику, серіали. Навіть попри війну. Що з цим робити?
Війна надихає на творчість?
Війна не надихає, вона – впливає. Коли з тобою щось відбувається особливо емоційне – ти це трансформуєш і видаєш у формі музики й текстів. Так з’явились наші пісні „Вдома”, „Знайди мене”, „Моя зброя”, „Дивись, куди ідеш”.
Звільняли села Мощун та Лук’янівку на Київщині, потім виконував задачі в тилу на східному напрямку. На нулі я не був. Поки що.
Ви бачили смерть?
Тому мене обурює, коли деякі країни ставлять свої інтереси вище за життя сусідів. Наприклад, поляки, які зараз своїми протестами перекривають Україні кисень. Направду я тут себе сильно стримую, щоб не набажати їм того, що переживають українці.
Не всі артисти готові воювати. Олег Скрипка, наприклад, недавно сказав, що він баяніст, а не фронтовик.
Ясно, що є люди більш дотичні до військової справи і мають до того хист. Однак треба розуміти, що зараз кожен чоловік в Україні повинен вміти захищати себе, своїх близьких, рідне село чи місто. Ніхто з нас не обирав шлях стати вбивцею, але коли йдуть вбивати тебе – треба брати в руки зброю. Це стосується абсолютно всіх, і артисти не є винятком. Не вмієш поводитись зі зброєю чи керувати дроном – йди вчись.
Однак, на мою думку, найбільше українській армії не вистачає якісної дальньої авіації й далекобійних ракет. Тут ми дійсно залежимо від союзників і партнерів.
На якому етапі зараз війна?
А що буде перемогою України?
Ви вважаєте себе націоналістом?
Націоналізм для мене – це непохитна віра в українську ідентичність, культуру й державу. В те, що ми – не хтось, а ми – це ми. Бо ті під..и розказують, що в нас немає ні мови, ні історії. Хоча наша мова років на 600 старша за російську.
Це вони переписують історію, силою продавлючи свої варіанти: щоб було так, як їм хочеться. Саме тому підмінюють поняття, називаючи, наприклад, націоналізм нацизмом. Хоча всьому світу давно ясно, хто є хто. Недарма хтось сказав, що наступний фашиський режим після гітлерівського буде прикриватися й махати прапором антифашизму. Якраз те, що зараз робить росія.
Як ви особисто змінились за час війни?
Раніше з моєї любові, яку акумулював у собі, можна було черпати позитив. А зараз розумію, що з усією любов’ю й задоволенням знищив би все, що називається „рускім”. Виключно з „любові” до них.
Анна Лакиза для Gazeta.ua
