Місяць живуть в блокаді українські далекобійники на польському пункті пропуску “Корчова”. Тут, на двох паркінгах, зосереджено до 4 тис. вантажівок. Ще десятками стоять понад дорогою. Водії обмежені в доступі до ліків та засобів гігієни. В багатьох закінчились гроші та провізія.
Редакція “Щоденника” разом активістами з Фундації Ukrainian Freedom Force Foundation відвезли українським водіям гуманітарну допомогу й подивились, в яких умовах вони живуть.
Гуманітарна допомога, яку відвезли волонтери далекобійникам
Територія паркінгу густо заставлена машинами. Водії, щоб не мерзнути й не витрачати солярку для прогрівання машин, розпалили в бочці вогонь. На столі під парасолею стоять чашки, кава, чай, печиво. Допоки чекають своєї черги, говорять про ситуацію з блокадою.
Паркінг шільно заставлений фурами
Водії гріються біля вогнища, щоб економити солярку в машинах
Польські волонтери привезли увечері сендвічі
Адміністратор Олександр постійно заглядає в телефон, веде спілкування в чаті для водіїв, які зареєструвались в чергу. Він відповідає за виїзд фур і за дисципліну на паркінгу. Зараз в черзі стоїть близько 2500 машин, поляки пропускають по сім за годину з одного паркінгу.
Каже, що водії поводяться добре, не п’ють алкоголь і не сваряться. Ситуація нікому не подобається, тому терпіння на межі. Нещодавно ходили до польських протестувальники на перемовини, однак поліція не пустила, заблокувавши чоловіків з обох сторін на дорозі. Тримали їх пів дня, доки не приїхав український консул. В той день домовились з поляками про позачерговий пропуск гуманітарної та військової допомоги на фронт.
Іван Татар збирається виїжджати до України, адже підійшла його черга
Скраю на паркінгу стоять фури, які ось-ось мають виїхати. Встигаю поговорити з Іваном Татаром, далекобійником зі Львова. Він перевозить машинне мастило.
Щоб не жити на паркінгу, я залишив машину і поїхав додому у Львів. Два тижні чекав там на свою чергу і повернувся. Весь час переживав, адже маю товару на 50 тисяч євро. Чимала сума, хоча в хлопців є і на 200-300 тисяч, – каже хлопець. Він півтора року тому влаштувався на фірму, що займається вантажними перевезеннями.
До цього я працював оператором на заправці. Зранку 24 лютого був на роботі, бачив на власні очі, як падали ракети на Яворівський полігон. Потім нам урізали зарплату. За 10 тисяч гривень не проживеш, тому я пішов у далекобійники. Вожу масло у 200-літрових бочках.
Руслан Гамар гріється біля вогню. Він щойно прибув на паркінг. Називає себе “новеньким”, адже тут є водії, які живуть в блокаді по 16 днів.
Чоловік перевозить міжнародну пошту. Цей вантаж має бути в першій черзі на перетин кордону, однак польські митники його не пропустили.
Нас їхало три фури. Дві перетнули кордон, а мене не пустили. Навіть не знаю, чому, – каже чоловік. – Що говорити про нас, якщо навіть американські катери на війну стояли тут шість днів. Це я чув від хлопців.
Як ви пояснюєте ситуацію з блокадою?
Поляки хочуть взяти наш ринок перевезень. Доставляти товари до України, а далі щоб ми включались. І зменшити до мінімуму наші машини на своїй території. Дадуть якусь обмежену кількість дозволів. Це означатиме, що я, наприклад, робитиму не три рейси на місяць, а один раз в три-чотири місяці, – каже чоловік.
Інші водії розповідають, що зараз роблять одну поїзду на місяця. Це втричі менше ніж раніше. Відповідно, заробіток зменшився у стільки ж разів. Якщо раніше далекобійник мав 1000 євро зарплати, то зараз в кращому випадку 400. Це негативно впливає не тільки на сімейний бюджет, але й на економіку України. Адже керівництво транспортних фірм стало менше платити податків.
Водії чистять фури від снігу
Водії принесли з лісу гілку дерева для вогнища
Сокиру для дрова придбали волонтери
Фури, які не вміщаються на паркінгу, стоять в полі понад дорогою
Цілодобово на паркінгу чергують польські поліціянти
Сергій Івко, далекобійник з Полтавщини
Найбільше водіїв у цій ситуації дивує те, що до них не їдуть представники української влади. Раз був з візитом консул, але цього не достатньо. Далекобійникам не вистачає насамперед юридичної підтримки на місці.
Є ситуації, в яких ми не знаємо своїх прав, – каже Сергій Івко з Кременчука на Полтавщині. Перевозить з Німеччини фільтри для цигарок. – Наприклад, коли нас заблокували польські поліціянти з двох боків і не випускали. Чи коли погрожують наручниками, якщо зайдемо на поле, бо то, мовляв, приватна територія. Або коли обмежують право пересування, забороняючи ходити в магазин більш ніж по дві-три людини. А на днях приїхали поляки й оштрафували хлопців, у яких закінчився термін доставлення вантажу. У чому вони винні? Це ж протестувальники своєю блокадою затягують час.
Воду гріють на вогнищі
Юрій Дзюба готує чай
Юрій Дзюба родом з Макіївки Донецької області. У 2014 році не захотіли з дружиною брати російські паспорти, зібрали речі у свій “Lanos” і переїхали на Черкащину, звідки родом жінка. Зараз вона з дитиною чекає його вдома на свята. Однак добратися чоловік не встигне: за його прогнозами, стоятиме в блокаді ще днів 16.
Якось налаштовуюсь на позитив. Хлопцям, які стоять в полі, ще гірше. Там немає магазинів, туалетів, води. Ми ж можемо сходити в “Бедрьонку” чи платний душ за три кілометри від паркінгу, – говорить чоловік. – З голоду не помремо, бо волонтери допомагають з їжею. Не підберу слів, щоб їм подякувати. Українські хлопці з Вроцлава їздять до нас з продуктами й засобами гігієни. Грошей за це не беруть. Якщо щось треба – купують і приносять. Просто чудові люди.
Що нам треба? Та просто поїхати додому. Що ми можемо вирішити, звичайні водії? Гадаю, що нас, два народи, зараз зіштовхують лобами. І не складно здогадатись, хто в цьому найбільше зацікавлений. Недарма все частіше чую приказку: українець з поляком б’ється, а москаль сміється.
З росіянами я зіштовхнувся на Донбасі у 2014 році. Категорично не хотів з ними мати жодних стосунків. Я вибрав Україну. Двокімнатну квартиру, яка була в Макіївці, продав сусіду за 200 доларів. Добре пам’ятаю, як у під’їзді люди розділились на проукраїнських і сепаратистів. А з ними ж я ходив в один клас. Вони вибрали іншу сторону, а я не зміг.
Юрій везе в Запоріжжя матеріали для фабрики, яка робить металопластикові вікна. Каже, що через блокаду на кордоні підприємствам не вистачає сировини, тому змушені призупиняти лінії виробництва.
Богдан Щецин, вуйт гміни Родимно, в склад якої входить Корчова
У гміні міста Радимно (адміністративна одиниця в Польщі, якій підпорядковується населений пункт Корчова. – ред) нас приймає вуйт Богдан Щицар. Саме він дав дозвіл на протест. Запевняє, що зі свого боку гміна забезпечує українських водіїв необхідними речами.
Ми в цій ситуації – посередники. Щоб змінити її, треба конкретні рішення від влад двох країн, зокрема, президентів. Закликаю їх діяти, – говорить вуйт.
Наостанок в гміні дають контактний номер телефону, куди можуть звернутись українські далекобійники з побутовими проханнями: 535 724 784. Однак пізніше водії розповіли, що на нього майже нереально додзвонитись.
Польські протестувальники зайняли своє місце перед пунктом пропуску «Корчова». Тут стоїть кілька фур і з десяток людей. Головний серед них – координатор Станіслав Лецик. Говорить, що блокада триватиме доти, допоки Україна не приступить до серйозних переговорів і не припинить діяти „як маленьке дитя”.
Ми невдоволені нелегальними транспортними перевезеннями та заниженням тарифів, що відбувається за участі українських транспортних компаній. Комерційні перевезення виконуються без будь-яких дозволів, і це вже є загальноприйнятою практикою. Вони порушують правила і впливають на ринок транспорту в Польщі та Європейському Союзі, – говорить Станіслав Лецик.
Стверджує, що дії протестувальників законні, погоджені владою.
Так виглядає пункт польських протестувальників: кілька фур і з десяток людей
За кілька днів після нашого від’їзду ситуація на кордоні погіршилась. Активіст з Фундації Ukrainian Freedom Force Foundation Сергій Ванат, який залишився з водіями, повідомив, що на паркінгу все більше людей почали хворіти. У них закінчуються гроші та ліки. Потребують засобів від застуди, геморою, знеболювальні. Також необхідні газові балончики, щоб гріти їжу та воду. Почались перебої з доставленням їжі від польських волонтерів.
Людей тримають на стоянках, які нагадують “табори”. Не мають нормального доступу до ліків, душу. Це велике скупчення людей, але там не чергує “швидка”. За нашою інформацією, двоє людей померли, бо були обмежені в доступі до медичної допомоги. Що вже говорити про антисанітарію. Це приниження честі й гідності та порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, – говорить Дмитро Дурбалов, співзасновник Фундації “Ukrainian Freedom Force Foundation” та правозахисник.
Активісти просять українців у Польщі допомогти далекобійникам фінансово. Кошти можна надсилати на офіційний рахунок Фундації:
