Пам’ятник жертвам воєнного стану - найбільш незвичайний і водночас найупізнаваніший у Вроцлаві, розташований усього в шестистах метрах від центрального вокзалу. Він давно став обов’язковим пунктом туристичної програми, а для місцевих жителів — невіддільною частиною міського пейзажу. Автор - скульптор Єжи Каліна.
14 бронзових фігур на перехресті вулиць Пілсудського і Свідніцької: люди сходять під землю з одного боку проїжджої частини і виходять з-під землі з іншого. Вони заворожують реалістичністю: виконані в натуральну величину, насичені деталями, наділені предметами побуту — сумочка, дитяча коляска, окуляри. Але є ще одна причина, чому бронзові пішоходи нікого не залишають байдужим: це багатошаровість образу, що викликає у перехожих масу асоціацій.
„Завдяки величезному потенціалу метафори, втіленої в пам’ятнику, кожен може віднайти в ньому послання до себе самого. І в цьому — сила скульптур. Єжи Каліна напевно задоволений тим, як зараз люди сприймають його творчу ідею”, – каже Станіслав Льосе, вроцлавський архітектор, викладач і урбаніст
Хтось вважає, що пам’ятник художньо втілює жертв сталінських репресій, інші впевнені, що герої Каліни — борці з комуністичним режимом або навіть євреї з ґетто. Насправді композиція присвячена періоду воєнного стану. Пам’ятник відкрили в 24-ту річницю його введення, в ніч із 12 на 13 грудня 2005 року. Він символізував надзвичайно серйозні зміни в житті Польщі, а також те, що підпільне (польською — «підземне») життя, мовчання і страх, характерні для того часу, закінчилися.
Пам’ятник анонімному пішоходу відкрили вже у вільній Польщі, але, що важливо, в період зростання локального патріотизму мешканців Вроцлава після повені 1997 року. Стихійне лихо стало для міста справжнім потрясінням і переломним моментом в його історії: після нього значно пожвавилося вроцлавське міське життя.
„Не можна забувати, що з 60-х років Вроцлав був центром сучасного мистецтва в широкому розумінні цього слова. Тут діяли відомі авангардні театри, проходили важливі фестивалі найрізноманітніших напрямів, творили талановиті скульптори. І цю атмосферу збагачувала робота Національного музею, директор якого, Маріюш Германсдорфер, був закоханий у сучасне мистецтво і колекціонував мистецькі твори. Саме він гідно оцінив художню і метафоричну цінність інсталяції, яку Єжи Каліна створив у Варшаві 1977 року для однієї телевізійної програми”, – говорить Станіслав Льосе.
Після цієї телепередачі гіпсові фігури демонтували і протягом 28 років вони зберігалися на складі вроцлавського Національного музею. Коли ж у місті вирішили вшанувати пам’ять жертв воєнного стану 1981 року, то згадали про творіння Каліни, що влучно ілюструє ситуацію, в якій тоді перебувала Польща. Окрім того, скульптури символізували надію на відродження, тому відразу й викликали позитивну реакцію в мешканців Вроцлава. Встановлений бронзовий пам’ятник — точна копія інсталяції 70-х років.
„Серед митців загалом Єжи Каліна доволі впізнаваний, а серед скульпторів — дуже відомий. Адже він створив кілька скульптур, які вросли в польський міський пейзаж. Він також був автором різних сценографій та інсценізацій, зокрема й театральних. Це митець, тісно пов’язаний із польським менталітетом і самовідчуттям, з нашим культурним кодом”, – каже Льосе.
Випускник варшавської Академії мистецтв Єжи Каліна справді вражає різноманіттям своїх творчих іпостасей. Він і автор проєкту надгробку Єжи Попєлушка (капелана „Солідарності”, убитого службами безпеки ПНР), і архітектор каплиць у Президентському та Бельведерському палацах у Варшаві, і сценограф кількох краківських і варшавських театрів. У доробку Каліни не одна театральна постановка. При цьому весь його професійний стиль так чи інакше відображає життя польського народу.
„У Польщі, ще перед її відродженням 1918 року, точилися дискусії про те, яким має бути польське мистецтво. Чи буде цей пошук обмежений лише формами нової художньої мови, чи, може, ця мова, до всього іншого, має бути пов’язана з якоюсь нарацією? І якщо так, то якою? Каліна обрав нарацію польського народу, його культурну та історичну спадщину”, – додає Льосе.
І дійсно, ця скульптурна група у самому серці Вроцлава — дуже польський пам’ятник, на який людей надихнула сама історія і який історії й присвячений. А ще він став невіддільною частиною саме вроцлавського міського пейзажу і його характерною ознакою.
