Dodano: 20 czerwca 2022 14:28
Як ми поверталися в Україну з Валбжиха
Ми поверталися в Україну у сотий день війни. Це було складне рішення, але воно було правильним.
Ми було у Польщі рівно 3 місяці. І дуже вдячні полякам і зокрема жителям Валбжиха за неймовірно теплий прийом, прихисток і всю допомогу яку ми отримали. Я не знаю чи є ще в світі хоч одна країна, яка так само надзвичайно всебічно допомогла українцям, як Польща.
Найбільше нам допомогла лікарка-педіатр Дорота з Свідниці. Ця людина назавжди буде в моєму серці.
У день від’їзду вивезти з квартири наші речі до залізничної станції нам допомогли мої колеги з сайту Dziennik Wałbrzych Яцек і Томек. За що ми їм безмежно вдячні!
Ви можете доїхати до станції «Валбжих-Щавенко» і автобусами. Це автобуси №1 і №12, в залежності звідки у Валбжиху ви їдете.
З Валбжиха електричкою ми доїхали до Вроцлава. Вартість квитків за дорослого і чотирирічну дитину становила майже 25 злотих. Квитки можна купити в електричці у контролера. Їхати до Вроцлава близько години.
У Вроцлаві навпроти залізничного вокзалу є автобусний вокзал. Квитки ми купували заздалегідь у касі автовокзалу. Там на вході ліворуч є спеціальні каси де продають автобусні квитки в різні міста України і розуміють українську мову.
Автобуси курсують щодня і декілька у різних напрямках. Ціна автобусного квитка з Вроцлава до Львова 150 злотих з дорослого і так само за дитину, якщо в автобусі вона сидітиме не на руках, а на окремому місці.
Наш автобус виїжджав з Вроцлава о 16:00 і їхав через залізничний вокзал Львова до Чернівців. Ще по дорозі з Вроцлава автобус вже запізнювався на годину. Бо були затори через дві ДТП.
Ми заїжджали на автостанції декількох міст. Там до нас в автобус сідали пасажири, а також люди передавали передачки в Україну. Ближче до українського кордону в нашому великому автобусі не було вільних місць. В основному їхали жінки з дітьми.
Мінуси поїздки в автобус і в тому, що ми не зупинялися на заправках, щоб сходити в туалет, просто пройтись чи купити пити та їсти. Ми зупинялися лише на автостанціях на 10-15 хвилин, бо автобус запізнювався на годину. Туалети на автостанціях платні і там встановлені автомати. Вам треба щоб на картці були гроші або були дрібні злоті певним номіналом. Здається, що відвідування туалету коштувало 3 злотих.
В самому автобусі туалету не було. Хоча це було б дуже доречно, зважаючи на ціну квитка і на те, що пів автобусу – це малі діти, котрі вже не ходять в підгузках.
Спати можна було сидячи, якщо ви так звикли. Діти майже не спали, бо не могли спати сидячи. Заснули лише під ранок.
Кордон ми перетинали в автобусі. Водій зібрав наші паспорти і вийшов з автобусу, через деякий час заніс документи і роздав усім пасажирам. Те саме він зробив і на українській митниці. З автобуси пасажири не виходили і сумки свої не показували.
По графіку ми мали приїхати у Львів о 4-й годині ранку, але ми приїхали майже о 9-й ранку. Саме кордон ми перетинали близько 5 годин.
Біля залізничного вокзалу у Львові тихо і малолюдно. Лише чоловіки у військовій формі зі зброєю нагадують про війну.
Ми їли у кафе, що поряд з вокзалом. Ціни дуже зросли за ці 3 місяці війни.
Тарілка борщу з салом і хлібом коштує 120 гривень, найдешевша пляшечка води – 30 гривень, круасан з м’ясною начинкою – 95 гривень.
В 12:30 відправлявся наш поїзд «Львів-Дніпро». Квитки ми купували заздалегідь через Приват24. Купейне місце коштує трохи більше 800 гривень. Ми їхали зі Львова до Олександрії.
Про війну у поїзді нагадують лише заклеєні скотчем вікна. Чай коштує 10 гривень. Його подають не у звичних фірмових склянках, а у паперових стаканчиках.
За весь час, що ми були на території України ми лише раз чули сирену. Це було на зупинці у Знам’янці, буквально за пів години їзди до нашого міста.
Наш поїзд затримався на годину. Ми мали би бути в Олександрії о 3:30 ранку, а приїхали о 4:30.
У нашому місті, що в Кіровоградській області, зараз все спокійно. Сирени, звісно, є. Але люди вже не ходять в укриття. Працюють усі магазини, аптеки, всі заклади. Продукти, ліки і різна речі є у продажу, але ціни зросли і продовжують зростати.
В Олександрії багато переселенців. Але і волонтерів чимало. Переселенцям надають різноманітну допомогу від міжнародних організацій, в основному це продуктові набори. Хоча, звісно, всі їх потреби не закриті. Люди потребують побутової техніки, матраців, подушок, посуду й інших речей. З вдячністю забирають іграшки та дитячі речі.
Я нікого не закликаю повертатися в Україну або залишатися в Польщі – це ви маєте вирішити самі. Лише хочу поділитися своїм досвідом. Може ця інформація стане вам у нагоді. Бережіть себе! Україна переможе!
Як ми поверталися в Україну з Валбжиха
